Після опівночі 29 вересня російська ракета знищила приватний будинок у Дніпрі.
Загинули четверо людей – мама Наталія, бабуся Алла, 9-річна Василиса та 8-річний Іван. Це родина В'ячеслава Патланя, який захищає Україну в лавах ЗСУ. Вони після повномасштабної війни переїхали із проспекту Олександра Поля, що в центрі міста, в приватний сектор – у район Шляхівку. Думали, що там буде безпечніше. Утім саме туди і поцілила ворожа ракета… Як живе мікрорайон Шляхівка зараз, який вигляд має будинок, де перебувала родина під час ворожих обстрілів? Що кажуть про ті події сусіди та очевидці?
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал спеціально для НВ. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
На чотирьох людей – дві могили
Родина В'ячеслава Патланя під час війни мешкала у мікрорайоні Шляхівка. Фото зі сторінки у фейсбуці Свято-Духівського храму ПЦУ
Проти ночі 29 вересня російські війська вкотре обстрілювали мирних жителів Дніпра.
Одна з ворожих ракет поцілила у приватний будинок. Мер міста Борис Філатов так описав ті події: «Жила-була сім'я. Коли почалася війна, мама вирішила перевезти малечу з проспекту Поля в безпечніше місце. У приватний сектор. До бабусі... Сьогодні до їхнього будинку прилетіла російська ракета. Вирва, яку ви всі бачили на фотографіях, приблизно 8 на 10 метрів. Люди буквально випарувалися. Бабуся Алла, мама Наташа, дочка Василиса та хлопчик Іван. І маленький песик Джек. Ні. Я буду відвертим до кінця. Дехто не просто випарувався. Їх знайшли у сусідів на дахах. На сусідніх вулицях. А коли приїхали рятувальники, на руїнах сидів старий пес Крим… А за підсумком приїхав батько. Він служить у ЗСУ. Під Лиманом. Можна я далі не продовжуватиму?»
Пес Крим на руїнах знищеного росіянами дому, фейсбук Бориса Філатова та КП «Зооконтроль»
12-річного рудого Крима забрали до комунального підприємства «Зооконтроль». Він відновлює своє здоров’я, а серед дніпрян є чимало охочих взяти собаку під свою опіку.
Священик Ярослав Малерік, настоятель храму, де прощались із загиблою родиною, фейсбук сторінка священика
Ярослав Малерик, настоятель Свято-Духівського храму (ПЦУ), де відбувся похорон родини, каже: «Коли їх відспівували, зібралось багато людей. Родина була порядною, діти – добре виховані. Сім’я завжди приходила до храму по неділях і на свята».
Сім'ю В'ячеслава Патланя поховали на Краснопільському цвинтарі Дніпра. На чотирьох людей – дві могили. Поки що тут немає ні пам'ятника, ні огорожі. Але багато квітів та вінків.
Місце поховання родини. Фото Валерія Захарова
«Раптом будинок затрясся та зникло світло»
Родина В'ячеслава Патланя жила в мікрорайоні Шляхівка, що вже майже на виїзді з міста. Це затишний приватний сектор. Тут немає військових підприємств, заводів чи фабрик. На тінистих вулицях впритул один до одного розмістились приватні будинки з невеликими присадибними ділянками.
Наймоторошніше місце у Шляхівці сьогодні – це вирва від удару російської ракети. Місцеві кажуть, що спочатку яма на місці знищеного будинку була глибиною не менше 15 метрів, але потім обсипалася. Люди приносять сюди квіти, залишають м’які іграшки – у пам’ять про загиблих.
Місцеві вшановують пам’ять загиблих, залишаючи квіти та м’які іграшки.
Фото Валерія Захарова
«Ми не були з ними добре знайомі, лише віталися здалеку, – каже місцевий мешканець Геннадій Зінін, якого зустрічаю неподалік руїн будинку. – Це були привітні люди, ніколи жодних проблем з ними не виникало».
Пенсіонер Олександр Соломонович живе в будинку навпроти. Чоловік каже, що Іванко та Василиса любили їздити вулицями на велосипеді. «Хлопчик любив солодке, тож я іноді пригощав його цукерками. Малий був дуже чемний і завжди дякував», – каже Олександр Соломонович.
Зовсім поряд із вирвою – руїни старенької хатини. Її із сусіднім будинком відділяв лише символічний паркан півметра заввишки.
Господині цієї оселі, пенсіонерці Ларисі Іванівній, пощастило вижити тієї страшної ночі. Жінка, яку засипало будівельним сміттям, голосила від болю та страху. На крики про допомогу прибігли сусіди.
Виявилося, що на місце, де перебувала Лариса Іванівна, впали балки стелі та великі двері з горища. Вони не придавили жінку, а навпаки, створили для неї своєрідне укриття. Завдяки цьому дах, що завалився слідом за ними, не завдав їй непоправної шкоди.
«Коли ми витягли Ларису Іванівну, на перший погляд, з нею було все гаразд. Але, як з'ясувалося потім, вона мала поранення ноги, один із шлакоблоків розбив їй коліно», – каже сусідка Яна, молода жінка з будинку навпроти. Саме вона одразу після вибуху вибігла з чоловіком на вулицю, почувши крик про допомогу.
Ларису Іванівну прооперували і зараз жінка проходить реабілітацію.
Люди, які мешкають у приватному секторі на околиці міста, кажуть – були впевнені, що вони тут у відносній безпеці. Тому й не спускалися у підвали під час повітряних тривог.
Олег Шевченко, чия хата розташована через дорогу з тильної сторони зруйнованого будинку каже, що у день трагедії перебував у поїзді, їхав у відрядження. Завдяки цьому, говорить чоловік, вижив його трирічний син – оскільки тата не було вдома, він пішов спати до мами, а під час вибуху саме його ліжечко повністю засипало.
Дах хати Олега знесло, але балки стелі витримали. І це врятувало всіх, хто перебував у домі: дружину Олега Марину, 11-річну доньку, трирічного сина, а також – чотирьох кошенят та морську свинку.
Марина Шевченко біля руїн дому. Фото Євгенія Захарова
Марина Шевченко згадує, що в момент вибуху будинок затрясся і зникло світло. Однак спочатку, каже, страху не було. Перша думка: «Вибух десь там, а в нас просто зникла електрика». Та за мить, побачивши, що хата просто руйнується на очах, вона схопила сина, розбудила дочку й з дітьми вибігла надвір.
Її чоловік, якому в поїзді повідомили про біду, негайно повернувся додому. Зрадів, що родина жива. Втім від його будинку майже нічого не залишилося, жити там поки що неможливо.
Геннадій показує, що сталось з його будинком. Фото Євгенія Захарова
Дивом вижила і родина Геннадія Зініна, чий будинок теж розташований неподалік епіцентру вибуху. Чоловік так пригадує той день: «У момент удару ракети жінка прямувала до кімнати шестирічного сина. Я вже зібрався лягати. Вибуховою хвилею вибило вікно у нашій спальні і мене присипало штукатуркою та склом. У дитячій кімнаті дружину відкинуло на ліжко сина. Потім їх обох накрила віконна рама. Отямився я не відразу, мабуть, була невелика контузія. Піднявшись, насамперед знайшов ліхтарик. Але пилюка була така, що промінь її не пробивав. Лише за кілька хвилин побачив, що дружина з сином живі, та ворушаться. Синочку уламок потрапив у голову, але, на щастя, залишив лише подряпину».
В іншій кімнаті перебували доньки Геннадія – Влада і Юля, дівчата теж отримали поранення.
Дах будинку Геннадія знесло. На ньому лежали лише уламки з дахів сусідніх хат. Оселю родина Зініних тимчасово накрила плівкою, і поки що мешкає у напівпідвальному приміщенні будинку.
Геннадій зізнається, що після пережитого на якийсь час він втратив пам'ять. А насамкінець додає: згадувати про ту страшну ніч дуже не любить, і оберігає від поганих спогадів також свою родину.
Авторка: Ірина Авраменко
Comments