У травні 2022 року, коли російські війська наступали на місто Лиман Донецької області, їхній обстріл понівечив щасливе життя родини Крячко-Пелих. Ворожі солдати влучили у підвал, де ховалися 44-річна Наталія Пелих із 8-річною дочкою Софійкою. 41-річний Дмитро Крячко, чоловік Наталії та батько Софії, мчав у лікарню в Краматорськ, щоби врятувати найдорожчих. Та вони не вижили. Через 49 днів туги за рідними він покінчив із життям. Це стало ще одним болючим ударом для його батька Олексія, серце якого не витримало горя і він помер невдовзі після самогубства сина. Історію трагедії цієї родини розповідають онука Олексія Аліна та її бабуся Світлана.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Дзеркала Тижня. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Родина – найбільша цінність
Олексій та Світлана Крячки познайомилися у 1976-му. Він з Іловайська, а вона – з Лимана, та обоє здобували освіту в Бахмуті. У 1977-му в пари народився син Роман, а через три роки – Дмитро. Сімʼя мешкала в Лимані. Світлана працювала касиркою, а Олексій – оператором на залізниці. Вільний час завжди намагалися проводити разом.
Сини Роман і Дмитро зростали з різними характерами, старший – бешкетник, молодший – тихий та спокійний. Коли обоє створили свої сімʼї, то переїхали з батьківського дому, але всі жили неподалік. На вихідні чи свята збиралися у батьківській хаті.
«Наша родина завжди намагалася бути на позитиві. Дідусь Олексій, хоч і був суворий, та мав прекрасне почуття гумору. Бабуся Світлана – ніжна і добра, завжди всіх хотіла смачно нагодувати. Для них сімʼя – основна цінність», – каже онучка Аліна Крячко, донька старшого сина подружжя.
Молодший син подружжя Дмитро навчався на муляра та водія. Про нього кажуть – мав золоті руки. Він самотужки збудував будинок, поруч облаштував гойдалку та висадив багато дерев. Це була оселя, в якій він мешкав разом із Наталією Пелих.
У Дмитра це вже були треті стосунки – від попередніх мав доньку, якій також допомагав. І в Наталі теж була дитина. У їхньому домі завжди був ідеальний порядок, пригадують родичі. Наталя займалася домашніми справами поміж змінами на роботі у наркодиспансері в Слов’янську, звідки була родом. Дмитро – майстер на всі руки – міг з легкістю зробити у будинку та довкола все, що необхідно.
У 2012 році Наталія та Дмитро дізналися, що очікують на дитину. Маля було дуже бажаним, та вагітність Наталії минала складно, лікарі давали невтішні прогнози.
Довгождана Софійка народилася 30 травня 2013 року. Дівчинка мала проблеми з зором і рано почала носити окуляри. Вона зростала талановитою дитиною. Гарно малювала і мріяла стати художницею. Обожнювала вивчати англійську, додатково займалася математикою.
«Вона приходила зі школи і казала: «Бабусю, я хочу отримати 12 балів». Але у них тоді ще була система відмінно/добре/погано. Мама з Софійкою багато займалася, а на вихідних або, коли Наталя була на роботі, Софійка приходила до нас із дідусем», – розповідає бабуся дівчинки, Світлана.
Не думали, що ворог битиме по цивільних людях
У 2014 році, коли російські військові почали війну проти України, у Лимані на Донеччині було декілька боїв. Бабуся та онучка Аліна пригадують, як містом їздила ворожа техніка, було чутно вибухи. Та невдовзі Збройні Сили України визволили Лиман від російських бойовиків і ситуація там стала відносно спокійною.
Після 24 лютого 2022 року, коли почався повномасштабний наступ російських військ, у родині вірили, що все завершиться добре. Не думали, що ворог битиме по цивільних людях, каже Аліна.
Однак ситуація довкола міста щоразу більше загострювалася, а обстріли сильнішали. Світлана Крячко пригадує, що Дмитро просив дружину з донькою евакуюватися. Навіть намагався продати дачу й автомобіль, щоб віддати їм гроші та відправити із Лимана. Однак Наталя з їхньою донькою відмовилися виїздити. Вони дуже любили рідний дім.
«Він, ніби відчував щось… Але дівчата сказали, що вони залишаються – таке їхнє рішення. Софійка була на диво спокійною, не боялася обстрілів», – говорить Світлана. Вони з чоловіком Олексієм теж не хотіли їхати з міста.
Наступальні дії російських військ поблизу Лимана посилилися в травні 2023 року. Вони почали штурм, взяли під контроль частину міста, бої тривали кілька діб. Було страшно.
Софійка, яка дуже любила малювати і чиї малюнки завжди були яскраві, почала все розфарбовувати сірими та чорними кольорами.
23 травня 2022 року Дмитро Крячко пішов навідати брата Романа, який мешкав неподалік. Коли його не було, почався обстріл. Ворожий снаряд прилетів у підвал, де встигли сховатися Наталія з донькою.
«Моя мама піднімає голову і каже до дядька Дмитра: дивися, здається, у вас щось горить… Загорівся гараж, вибухнула машина, а снаряд прилетів прямісінько в підвал, його засипало», – пригадує Аліна.
Світлана Крячко нині міркує: «Можливо, якби вони були у великій кімнаті будинку, то не постраждали б…»
Рідні кинулися на допомогу і витягнули поранених Наталію та Софійку з-під завалів. Дмитро взяв сусідську машину. Повіз дружину й дочку до лікарні. Дорогою теж потрапив під обстріл. Дістатися до Краматорського медзакладу допомогли військові ЗСУ.
Родичі годинами не знали, чи проїхав Дмитро блокпост, чи дістався лікарні. Були сильні обстріли. Аліна опублікувала пост в соцмережах, на який дуже швидко відгукнулися небайдужі та повідомили, що Софія і її мама у лікарні. Про стан сестри нічого сказати не могли, а про тітку розповіли, що була «дуже важкою». Аліна планувала поїхати в лікарню наступного дня. Однак, як згодом зʼясувалося, уже не було до кого.
Тим часом Дмитро Крячко залишився у медзакладі, де дізнався, що 8-річна донька Софія не вижила. Він хотів взяти її тіло на руки та нести пішки у Лиман, щоби там поховати. Та йому не дозволили.
Новин про дружину чоловік так і не дочекався й у шоковому стані пішов до Лимана, де про смерть Софійки розповів своїм батькам. Наступного дня стало відомо також про смерть Наталії. Поховати вбитих у Слов’янську допоміг брат Наталії.
Ще дві втрати
У Світлани та Олексія через ті події погіршилося здоровʼя, а Дмитро часто не міг заснути. Він виходив з батьківської хати, куди переселився після трагедії, та ночами сидів у дворі біля свого розбитого дому…
«Нам з батьком він цього не говорив, а тещі казав, що не зможе, що не знає, як йому далі жити… Так любив дружину і донечку, що не зміг без них», – каже мама Дмитра.
Влітку вони з батьком хотіли бодай чимось зайняти сина, пропонували купити йому машину, дали кошти на це. Однак він їх залишив у домі батьків і повернувся до свого розбитого помешкання.
10 липня 2022 року Олексій пішов туди до сина. Та знайшов його мертвим у дитячій кімнаті розбитого дому. Дмитро покінчив із життям після 49 днів туги за рідними.
Мама Світлана не могла повірити:
«Я кажу – як, куди пішов?.. А він пішов від нас, пішов назавжди».
Дмитра поховали у Лимані, а невдовзі біля нього зʼявилася могила батька Олексія. Його здоровʼя значно погіршилося після смерті сина. У чоловіка й так було слабке серце та проблеми з нирками, а згодом його паралізувало. Через окупацію та постійні обстріли вивезти з міста Олексія не могли. 11 жовтня 2022, через декілька днів після звільнення міста Збройними силами України, Олексій помер у себе вдома. Йому було 70 років.
«Я часто згадую про дідуся, згадую його жарти. Він казав колись, що дуже хоче бути на моєму весіллі… Досі не можу уявити, що немає ні його, ні сестри Софійки, ні дядька Дмитра. Що я вже ніколи їх не побачу… Мені дуже складно це пережити, зараз я намагаюся бути спокійнішою, не плакати і заспокоювати бабусю», – говорить Аліна Крячко.
Нині дівчина мешкає у Харкові, де навчається. Її бабуся залишається у рідному Лимані. У своєму домі, де мешкала разом із чоловіком Олексієм і куди так часто приходили їхні син, невістка та онука.
«Але тепер їх немає…», – каже Світлана Крячко.
Авторка: Ольга Городецька
Comments