Наприкінці липня у Донецькій області загинув Андрій Седченко – учасник бойових дій, що з 2014-го брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Ще до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 14 січня, він вчергове вирушив на передову. Та на жаль, востаннє. Без батька залишився 20-річний син Ігор. А дружина Андрія щодня згадує чоловіка.
Вдова загиблого героя, Інна Седченко, розповідає історію родини, яка через війну втратила коханого чоловіка і турботливого батька.
Текст створений Жовті Води.City у партнерстві з платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Роботі в органах внутрішніх справ Андрій віддав майже 24 роки
Андрій Седченко народився 22 червня 1977 року в м. Жовті Води. Після закінчення технікуму проходив службу в Збройних силах України, а в 1998 році розпочав свій шлях у правоохоронних органах на посаді молодшого інспектора-кінолога відділення карного розшуку Жовтоводського міського відділу міліції.
У лютому 2021 року майор поліції Андрій Седченко вже обіймав посаду інспектора режимно-секретного сектору Кам`янського районного управління поліції.
27 липня 2022 року під час виконання службового завдання у Донецькій області його життя, як і життя ще трьох його колег, обірвав ворожий обстріл російських окупантів.
Познайомились на вечірці 24 роки тому і з тих пір не розлучались
Дружина загиблого Інна Седченко ділиться спогадами про загиблого чоловіка.
«Ми зустрічалися майже три роки, потім одружилися, я завагітніла і сказала про це Андрію. Він був дуже щасливий, а коли дізнався, що народиться хлопчик, то я навіть не можу передати його емоції радості. Сина назвали Ігорем, на честь Київського князя».
Дружина загиблого поліцейського згадує, що Андрій завжди був люблячим батьком та чоловіком, опорою сім`ї у розв'язання будь-якого питання.
«Андрій робив багато справ по господарству, ніколи не розділяв справи на чоловічі та жіночі. Він гарно готував і часто балував нас смачними стравами, переважно м'ясними. Коли він служив в армії, то був деякий час кухарем. Коли я затримувалась до пізньої ночі на попередній роботі, він не чекав коли я повернуся, а сам вигадував щось смачненьке, бо ще ж треба було дитину нагодувати. Також Андрію подобалась техніка. Він міг полагодити будь-який домашній прилад»..
Сина Ігоря Андрій виховував як самостійну особистість, його проблеми – це його проблеми, його мрії – це його мрії, згадує Інна. Незважаючи на це, батько якось розумів сина, бачив наскрізь.
«Дитинство в Ігоря було безмірно щасливим, він плавав в океані іграшок, смачної їжі та любові. В той же час, батько був твердим, жорстким та переконливим в своїх діях. Вночі, поки я спала, Андрій та Ігор дуже полюбляли робити собі перекуси на кухні. Як казав чоловік, їжа вночі смачніша. Ми потім могли до самого ранку вести діалоги. Саме на ції кухні він повчав сина та пояснював всі реалії життя. Мені здавалось він все знає, як ходяча енциклопедія», – згадує жінка.
Інна познайомилася з Андрієм напередодні 8 березня у 1998 році. Їхнє знайомство було романтичним і незабутнім.
«В той день я разом з подружками завітала в кафе, де відпочивав із друзями Андрій. Там ми й познайомилися та вже згодом почали зустрічатися. А невдовзі Андрій запропонував одружитись. У 2001 році ми розписалися, а в 2002-му народився син Ігор. Андрій був дуже гарний батько, він намагався навчити його всьому, що знав і вмів, купував йому найкращі іграшки. Зараз Ігор усвідомлює, що батько ще багато чого не встиг розповісти та навчити».
Пообіцяв, що подарую батькові мотоцикл, але не судилося
Інна згадує, що вони з Андрієм мріяли мандрувати світом, насамперед просто насолоджуватися життям одне з одним. Син Ігор згадує, що батько завжди захищав його інтереси та мрії.
«Він був найкращим батьком. Дитинство в мене було щасливим. І за це я йому дуже вдячний. Він постійно читав книги, вивчав різну інформацію, постійно прагнув дізнатися щось нове. Батько був цікавим співрозмовником. Ми з ним багато спілкувалися, він завжди вислуховував та підтримував. Завжди казав: "Сину, радій життю!". Все, що я вмію, мене навчив батько. Коли я був малим, то обіцяв, що подарую батькові мотоцикл, але не судилося. Дуже рано він пішов з життя», – ділиться Ігор.
В день його загибелі ще зранку відчула тривожність
У червні Андрій зустрів свій 45-ий день народження не у колі рідних та друзів, а на передовій, разом із побратимами. Своїх батьків, дружину та сина востаннє він бачив 14 січня 2022 року, коли вчергове вирушав на завдання.
«В день його загибелі, 27 липня, ще зранку я відчула тривожність. Намагалася не думати про погане, однак коли зателефонували з поліції, то мені не потрібно було щось казати – все і так стало зрозуміло. Він назавжди залишиться для нас найкращим чоловіком та батьком», – каже Інна.
Під час прощання з Андрієм син наголосив, що його батько справжній Герой, адже він віддав найцінніше – своє життя.
«Всі хлопці та дівчата, які стали на захист Батьківщини, які самовіддано боронять нашу землю – всі вони справжні Герої. Мільйони людей своїми спільними зусиллями щодня роблять свій внесок у Перемогу, а наша єдність і згуртованість забезпечує її наближення», – додає Інна.
Переживати втрату – важко
Указом Президента України від 17 лютого 2016 року поліцейського нагороджено відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
В пам'ять Андрія, у приміщенні Жовтоводського промислового фахового коледжу Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара встановили пам'ятну дошку.
Після втрати чоловіка, Інна максимально навантажила себе роботою, щоб навчитись жити далі. Жінка каже, що за цей час виснажила себе фізично та емоційно. Відволіктися їй допомагає малювання.
«Мені не вистачає Андрія. Приходжу додому і стає так порожньо. Аби не думати про погане, я беру картини і занурююсь у малювання. Так стає легше, я наче весь свій біль та думки переношу на полотно», – розповідає жінка.
Інна додає, що їй допомагають відволікатись люди, за що вона їм щиро вдячна.
«Це насамперед найрідніші: син, батьки, найближчі родичі, спільні друзі, співробітники, одногрупники чоловіка. Навіть ті люди, з якими на довгий час ми втратили зв'язок, наразі дуже допомагають і підтримують нас».
コメント