Світлані Масюченко було 68 років. Народилась у Донецьку, понад 20 років працювала в управлінні інформації та преси Донецької облдержадміністрації. Обожнювала поліграфічну справу, тому і навчалась на поліграфістку, і працювала за фахом. Займалась книговиданням Донеччини, брала участь в організації виставок книжок місцевих авторів у Києві та Львові.
На роботі її дуже цінували, а вона ставилась до своєї справи з душею та любов'ю.
На дозвіллі багато читала, мала вдома велику бібліотеку. Гарно готувала. Любила котів, обожнювала Львів та каву, колекціонувала чашки. Шила різноманітні ляльки, іграшкових звірят, сумки.
«Мама стала взірцем для мене у всьому: наші стосунки були теплими і дружніми, вона була моєю найкращою подругою. Ми могли відкрито говорити на всі теми. Якось так склалось, що і музику любили однакову – старий, добрий рок, і Донецьк так само сильно. Мама обожнювала рідні місця: наш мікрорайон Абакумова був дуже зеленим, затишним, там всі були свої, а до 2014-го там було надзвичайно красиво», – розповіла Надія Масюченко.
У 2014-му, після початку російської війни проти України, Світлана ще рік працювала дистанційно, а потім вийшла на пенсію. Деякий час перебувала в окупованому Донецьку і приїздила до доньки у Краматорськ, а згодом приїхала на планову операцію й залишилась із нею.
«Поки вона мала змогу їздити в Донецьк і до мене назад, то робила все, щоби допомогти нашим військовим. Зокрема, передавала координати розташування російської армії й іншу інформацію, що ми вже потім надавали у відповідні органи. Коли їхала з Донецька – везла звідти газети для хлопців з СБУ, а туди – проукраїнські листівки, які добрі люди допомагали розміщувати у Донецьку та інших окупованих містах. Вона прагнула повернути наш дім назад, під контроль України», – додала донька.
Під час повномасштабної війни Світлана продовжила волонтерську діяльність у Краматорську. Навесні 2023-го разом із подругою Ольгою відкрила в місті магазин-кав'ярню, кошти з прибутку якої йшли на підтримку ЗСУ. У грудні 2025-го довелось змінити локацію закладу і переїхати в самісінький центр Краматорська, де і стався той страшний обстріл.
У Світлани залишилися донька та зять, брат і сестри.
