Сергієві було 58. Народився у Бахтині. Проходив військову службу. Потім пішов працювати в колгосп трактористом, а згодом став фермером. Мав велике господарство, худобу, зокрема свиней і курей. Пізніше знову повернувся до роботи тракториста.
На дозвіллі ремонтував авто, із сином лагодили мотоцикл, любив проводити час із родиною. У зимовий період обожнював читати книги. А до повномасштабної війни ходив відпочивати до річки Оскіл.
«Він був добрим, турботливим батьком та коханим чоловіком. Ми любили слухати його історії про те, як пройшов день на роботі. Поряд із ним завжди було легше дихати. Тато любив свою землю та рідний край, багато чому навчив у агросфері.
Допомагав людям у селі. Окрім того, що доглядав за своїм батьком, то ще піклувався про іншого дідуся в селі, родичі якого були далеко від дому.
Відгукувався на чужу біду: комусь вікна забити після обстрілів, комусь дах полагодити, а десь воду перекрити. Він залишив по собі теплі спогади, які житимуть в наших серцях і серцях тих, хто його знав», – розповів син Олександр Мироненко.
Поховали чоловіка на кладовищі в місті Ізюм.
У Сергія Мироненка залишилися дружина, син, донька, брат і сестра.
