Анатолій народився 27 листопада 1954-го в селищі Українське. Закінчив із червоним дипломом аграрно-економічний університет. Працював у сільському господарстві, був головним зоотехніком радгоспу «Дніпропетровський». На пенсії теж не міг сидіти скавши руки. До останніх днів обробляв землю, засівав поля пшеницею, житом і кукурудзою, дбав про господарство та вирощував хліб. «Він вірив у силу праці й усе життя невтомно працював заради своєї родини, рідного краю та майбутнього України. Дідусь був душею родини. На всіх зустрічах – у центрі уваги, бо багато жартував і мав влучне слівце на кожну ситуацію. Був доброю, щирою людиною. Ставив родину на перше місце, прагнув дати своїм дітям та онукам найкраще. Підтримував добрим словом і власним прикладом. Його поважали за чесність, порядність, відповідальність і готовність допомогти кожному, хто потребував», – розповіла онука Ірина. За десять днів до загибелі Ірина бачилася з дідусем, ця зустріч стала важливим спогадом. «Я приїхала в село, щоб поховати свою бабусю – його рідну сестру. На кладовищі підійшла до дідуся, він сидів на лавочці. Обійняв мене, притулив голову до грудей і гірко-гірко заплакав. Я вперше в житті побачила, як він плаче, немов беззахисна дитина. Він дуже болісно переживав втрату сестри... На жаль, зовсім скоро російський обстріл забрав і його життя», – розповіла Ірина. В Анатолія залишилися дружина, троє дітей і четверо онуків