Олег народився 4 лютого 1974 року в місті Києві. З дитинства мав хист до малювання. У Київському національному університеті будівництва і архітектури здобув освіту інженера-механіка. Життя присвятив дизайну меблів. Його розрахунки завжди були бездоганними, а креслення – витворами мистецтва.
Коли у лютому 2022-го ворог підійшов до рідного Києва, Олег не вагався. Разом із родичем вони штурмували військкомат, але через величезні черги їх відправили додому. У березні 2024 року він офіційно став до лав ЗСУ. Після навчання у Львівській академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Олег потрапив до 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Обіймав посаду командира інженерно-саперного взводу мотопіхотного батальйону. Псевдо Аристократ отримав під час навчання в академії.
«Він був настільки вихований, настільки правильний, що це вражало. До жінок звертався виключно «пані». Справедливий, людяний, він ніколи не боявся роботи. Міг піти на вихід замість солдата, завжди йшов першим», – сказала посестра, лейтенантка Тетяна.
28 серпня 2025 року група під командуванням Олега потрапила під щільний мінометний обстріл та атаку FPV-дронів в районі міста Покровськ Донецької області. Коли дрон влучив у сержанта Івана Концура, Олег, попри власне осколкове поранення, кинувся на допомогу.
«Олежка підповз під вогнем, накрив мене собою, використавши власне тіло як щит від повторного удару. Він мотав мене, зупиняв кров. Завдяки йому я вижив», – розповів Іван.
Олег тоді отримав важке поранення грудної клітки та легень. «Україна переможе», – це були одні з перших слів, які він записав на відео з госпітального ліжка. У Києві всі дивувалися його волі. Під час реабілітації він провідував поранених побратимів у лікувальних закладах, відмовлявся від ліфта, пішки піднімався на п’ятий поверх, щоб швидше «розходитися» та повернутися до хлопців під Покровськ. «Там моя сім'я, я маю бути з ними», – казав він дружині.
Він повернувся на фронт, ледь загоїлись рани. Не просто виконував обов’язки, а жив життям підрозділу. Купив власним коштом автомобіль для бойових завдань, переживав за кожного сапера, особисто ходив на дорозвідку з розвідниками.
«Він зумів побороти найбільший страх – страх смерті. Він мріяв повернутися з перемогою, та він уже переміг – виграв головну битву у своєму житті, битву з самим собою. «Мій обов’язок як чоловіка – захистити свій дім». І він його виконав», – зазначила дружина Тетяна.
Олега Бриля нагородили медаллю «Лицарський хрест», відзнакою «За оборону міста Покровськ» та медаллю «За поранення».
Поховали захисника в Києві на Алеї Героїв Лісового кладовища.
У нього залишилися дружина, донька, батько та брат.
