Ігор Ваврін народився 4 березня 1990 року в селі Берездівці на Львівщині. Після закінчення Самбірської гімназії №7 здобув фах електрозварювальника, але за спеціальністю не працював – влаштувався перевізником.
Коли в Україні почалася Революція Гідності, Ігор вирушив до Києва, щоб разом з іншими українцями виборювати право на свободу. Потім хотів вступити до військового вишу, але доля склалася інакше. Повернувшись додому, Ігор познайомився з Іриною, яка невдовзі стала його дружиною. Подружжя мешкало в місті Самбір на Львівщині. Там Ігор влаштувався в компанію «Нова пошта».
«Мені легко з Ігорем жити, бо він такий життєрадісний був, міг із будь-якої складної ситуації знайти вихід і водночас був дуже простим і турботливим, завжди мене підтримував. Дуже любив рибалку, обожнював збирати гриби. Останнє було його розрадою: щойно сезон – він до лісу», – розповіла дружина Ірина.
Коли почалася повномасштабна війна, Ігор відразу пішов до військкомату. Двічі йому відмовляли в мобілізації. Лише в січні 2023-го він потрапив до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Пройшов навчання в Німеччині. Служив на Дніпропетровщині, а потім вирушив боронити Запорізький напрямок.
«Тоді відчувала щось погане, вмовляла його залишитись вдома, але чоловік був непохитним – він повинен бути разом з хлопцями. Востаннє він мені зателефонував 14 серпня, сказав, що йде у наступ, а з 15-го з ним вже не було зв’язку. Наступного дня я почала сама шукати в соцмережах контакти його побратимів – просто по фото з підписами, які він мені присилав. Один із товаришів по службі сказав мені, що Ігоря вбили», – поділилася дружина захисника.
Поховали Ігоря Вавріна у Самборі. На фасаді гімназії, де навчався захисник, встановили меморіальну дошку на його честь.
Вдома на оборонця чекали дружина та двоє синів.
