Народився Артем 14 жовтня 2001 року в селі Піщанка Житомирської області. Дитинство та юність провів у містечку Висока Піч. У 2020-му році закінчив Малинський лісотехнічний коледж за спеціальністю «майстер лісу». Згодом отримав диплом за напрямом «механіка». У 2018-му переїхав до Житомира та паралельно з навчанням розпочав кар’єру в компанії EasyPay.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Артем жив у Польщі. Він без вагань повернувся до України, щоб стати на її захист. Тривалий час його не мобілізували, тож юнак почав волонтерити: розбирав завали, возив гуманітарну допомогу, долучався до будь-якої роботи. Але бажання служити залишалося незмінною метою.
Наприкінці 2022 року Артем розпочав службу в лавах 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Як піхотинець обороняв позиції та брав участь у важких боях за Мар’їнку на Донеччині. Згодом певний час проходив службу в 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ, де обіймав посаду інструктора і передавав бойовий досвід новобранцям.
У 2024 році він вступив до Поліського національного університету, мріяв здобути вищу освіту. Але найбільше він прагнув збудувати військову кар’єру та продовжувати службу після закінчення війни.
У листопаді 2024 року Артем повернувся на передову в складі 46-ї окремої десантно-штурмової бригади. Служив майстром, номером обслуги 2-го артилерійського взводу артилерійської батареї 1-го аеромобільного батальйону, а згодом став старшим навідником. Обороняв позиції Донеччини, згодом – Дніпропетровщини. Він швидко опанував артилерійську справу, вправно працював із гарматою і за потреби брав на себе командування на позиції.
«Тьомка з самого малечку завжди кудись поспішав. Перші кроки зробив у 9,5 місяців і дуже рано почав розмовляти. Він був надзвичайно допитливим та відкритим до нового. Він спробував себе у багатьох заняттях: грав на гітарі й фортепіано, займався футболом і танцями. Любив ліс і природу. Мав багато друзів, завжди був душею компанії й дуже любив маму, тата й молодшого брата. Тьомка завжди прагнув допомогти всім. У нього було велике, щире й дуже добре серце», – написала мама Артема.
«Тьома для мене – приклад справжнього чоловіка і захисника своєї країни, який не здавався, тримався до кінця і мав великий потенціал. Він був турботливим і уважним чоловіком. Моя найбільша підтримка і опора. Назавжди в моєму серці», – написала Вікторія, кохана захисника.
У травні Артем отримав бойове поранення. Він не погодився на тривалу реабілітацію і повернувся на передову, бо знав, що побратими залишаються в складних умовах і потребують підсилення. Для нього це був не просто обов’язок, а відповідальність за своїх. Він казав: «Всіх люблю, ні про що не жалкую».
За віддану службу й участь у бойових діях Артема Випорхонюка нагородили медаллю «Ветеран війни» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Поховали захисника у рідному селі Піщанка на Житомирщині
У нього залишилися мама, молодший брат, наречена та велика любляча родина.
